Скнари не відступають

     505  

У цьому житті за все доводиться платити. Якщо екстраполювати цей вислів на нашу з вами країну, то платити доводиться двічі

 


Кожен українець у цьому переконується доволі часто, в цьому процесі немає жодної таємниці. Лише огида. Огида до тих осіб, які змушують платити двічі. І до себе — через те, що проявив слабкість і піддався цій ганебній провокації. Пережити це відчуття мав змогу того дня, коли подавав документи для оформлення закордонного паспорта.

ВВІР Личаківського РВ міста Львова. Людей, на моє щастя, небагато. Черга в банку, оплата рахунків, знову черга у ВВІРі. Й ось нарешті, здавалося б, останній пункт цієї процедури — фотографування. Знимкують вас тільки у ВВІРі — 35 гривень за фото. При цьому пропонують або повернутися в банк і там здійснити оплату (і чому ж одразу не попередити про це?..), або просто залишити гроші на столі фотографа. Мабуть, нескладно здогадатися, який варіант обирають охочі отримати закордонний паспорт. Я не виняток. Далі ще цікавіше. З’ясовується, що в сусідньому кабінеті (вхід до якого з вулиці) потрібно заповнити анкету для отримання довідки про несудимість. І саме за цю послугу потрібно платити двічі: спершу — в банку, а вже потім жіночці, яка безпосередньо видає анкети для заповнення. Без зайвої церемонії вона відразу повідомила: «З вас 10 гривень за довідку». Моє прохання видати мені чек, викликало неймовірний подив. Після кількасекундної паузи працівниця ВВІРу заявила: «Ну, тоді самі собі робіть цю довідку». У відповідь запитую, чи не можу я цю довідку виписати собі власноруч? Знову пауза. Анкету мені видали. Але жіночка навіть і не думала відступати. Її переповнювало цинічне бажання не віддати своє, не втратити свою десятку. Впевнена у своїй безкарності жінка відразу ж після заповнення мною анкети запропонувала спершу її переписати (через незначну помарку), а потім «перексерити». Усі питання відпали після того, як я поклав у її віконечко десятку. «Я маркером сама поправлю», — пообіцяла вона.

Від походу у ВВІР залишилося двояке враження. З одного боку, залагодив справу, про яку давно думав. З іншого — знову поразка у протистоянні зі скнарами (російський переклад цього слова — «крахоборами»). Річ не в десяти гривнях, а в самому ставленні до життя. Одні дають, інші беруть. І більшість уважає цей процес закономірним. Тих, кому доводиться давати хабар, зневажають, ненавидять і поза очі обливають брудом. Але коли настає час, одні знову дають, а інші беруть.

Аби це припинити, лише нарікань замало. Потрібно почати із себе і перестати давати. Коли ми це усвідомимо, настануть зміни. Ці зміни стосуватимуться не лише дрібних хабарників, які беруть десять гривень. Вони будуть грандіознішими. Почніть із себе, не піддавайтеся на провокації. Зізнаюся, не раз обіцяв собі протистояти скнарам, але трапляються проколи. Сподіваюся, відчуття огиди до самого себе в таких ситуаціях у майбутньому спонукає мене бути свідомішим громадянином своєї країни.