Ця дивна новорічна ніч

     932  

Неймовірні трафунки на межі життя і смерті

Кажуть,  напередодні Нового року з людьми доволі часто стаються різні дива, вони потрапляють у неймовірні пригоди й життя підкидає сюрпризи.
І кожен,  мабуть, може пригадати цікаву, дивовижну, несподівану історію, що сталася в передноворічну чи новорічну ніч. У львівських медиків таких історій дуже багато. Найприємніше те, що у всіх них щасливий кінець. Нині «Газета» публікує найцікавіші з них, які записала Олександра Баландюх.

У відділенні судинної хірургії Львівської обласної клінічної лікарні пацієнтів було порівняно мало. Більшість із них перед Новим роком виписали додому, залишилися лише ті, хто ще потребував постійного лікарського догляду. Всі планові операції також були позаду, тож медперсонал відділення вирішив в останній день старого року зібратися разом і привітати одне одного з прийдешнім роком, новими надіями, перспективами, мріями. Святковий стіл уже накрили, хвилин за 15 мали всі зібратися. Та не судилося. Лікарі «швидкої» зателефонували в приймальний покій лікарні й повідомили, що везуть пацієнта, в якого пі­дозрюють розрив аневризми аорти. Найімовірніше, йому буде потрібна невідкладна операція. Тож попросили попередити судинних хірургів, щоби були напоготові.

Підозри лікарів «швидкої» підтвердилися, після термінових обстежень пацієнта повезли в операційну. Операція надскладна, летальність у таких випадках навіть у провідних клініках світу становить понад 50%. Аневризма — це вип’ячування стінки аорти, у цьому місці вона стає тоншою, розтягнутою. Розрив такої стінки може спричинити крововилив і навіть смерть. Суть операції полягає в тому, щоб якомога швидше зупинити кровотечу, відсікти ушкоджену частину судини і замінити на штучну.

Декілька годин чаклування над пацієнтом минули, тож медики нарешті сказали рідним, які нервово проходжувалися біля дверей операційної: «Найстрашніше позаду. Ви привезли чоловіка вчасно».
Та не встигли хірурги зняти халати, як карета «швидкої» привезла іншого пацієнта — 60-річного чоловіка з точнісінько таким самим діагнозом: розрив аневризми черевного відділу аорти. І знову операційна, боротьба за життя хворого. На щастя, і йому та його рідним під новий рік судинні хірурги повернули радість життя.

— Та коли близько 10-ї вечора до нас привезли третього пацієнта з таким самим діагнозом, ми подумали, що це якийсь фатум, — згадує професор Ігор Кобза. — Чоловіка також слід було негайно оперувати.

Однак… Запас украй необхідних у таких випадках медикаментів уже вичерпався. Залишки використали на двох попередніх пацієнтів. А що робити з цим? Не секрет, що більшість дорогих ліків рідні хворого купують самі. Та з літнім чоловіком не було нікого. До того ж, він належав до соціально незахищених осіб, отож грошей на медпрепарати також не мав.

Професор Кобза, переглянувши ще раз паспортні дані хворого, зауважив, що точнісінько таке саме прізвище має знайома лікарка. І по батькові збігається, вона також Іванівна. Ігор Іванович одразу набрав її номер телефону.

— Де мій батько? Не знаю, він покинув матір, коли мені ще не було й двох років і відтоді жодного разу не навідався, — сказала жінка у відповідь. — Я ніколи його не бачила, тож не можу напевне сказати, є цей чоловік моїм батьком чи ні. Зважаючи на те, що ви розповіли, він не мій батько.

Та через декілька хвилин знайома лікарка зателефонувала професору Кобзі. Поговоривши з мамою, вона дійшла висновку, що пацієнт, якого щойно доправили, може бути її батьком. Попри те, що за столом зібралися рідні, друзі, які чекали, коли нарешті настане північ, аби підняти келих шампанського за новий рік, жінка залишила їх, викликала таксі та примчала до лікарні. Вона купила всі необхідні для порятунку незнайомця ліки. Якби не її допомога, судинним хірургам, попри високий професіоналізм, не вдалося б урятувати хворого.

…А вранці, коли пацієнт відійшов від наркозу, перше, що він побачив, було усміхнене обличчя вродливої жінки в білому халаті. Незнайомка нахилилася над ним і тихо мовила:
— Здрастуй, тату. Ось нарешті ми і побачилися. Вперше за 33 роки.
На фото: професор Ігор Кобза

 

До Нового року залишалися лічені години. Ялинка виблискувала вогнями, у квартирі панував святковий настрій. Із кухні доносився запах (дружина завершувала останні приготування), який страшенно збуджував апетит, отож родині кортіло якомога швидше сісти за стіл, аби провести, як годиться, старий рік, покуштувати різні смаколики й гідно зустріти новий. Аж раптом — телефонний дзвінок. До лікарні одного з гірських районів привезли жіночку зі шлунково-кишковою кровотечею. Її необхідно було терміново оперувати. Оскільки пацієнтка нетранспортабельна, то оперувати її треба на місці. Іншими словами, місцеві медики чекають на колег з області.

31 грудня хірургові Львів­ської обласної клінічної лікарні Юрію Міхелю так і не довелося скуштувати новорічного пирога. Він як черговий по санавіації (нині це екстрена медична служба) разом із колегою- ендоскопістом мусив терміново виїжджати в район.

Ближче до півночі мороз дужчав, надворі неабияк розгулялася хурделиця, падав сніг, дорогу замело, але вибору не було — на приїзд лікарів чекала пацієнтка. У нещодавно подарованому санавіації «Рено» було доволі тепло і просторо. На дорозі машин не було, всі зустрічали Новий рік, тож до райцентру медики дісталися вже в перші години нового року.
Операція тривала декілька годин. Новорічні сюрпризи тільки починалися. Під час оперативного втручання з’ясувалося, що жінці потрібне переливання крові. У неї була рідкісна група, запасів якої в районній лікарні не було. Донорів посеред ночі не знайдеш, а крові, що її привезли зі Львова, виявилося недостатньо. Що робити? На щастя, в анестезіолога була така сама група крові, тож він погодився стати донором для хворої.

Приблизно о четвертій ранку загроза життю пацієнтки минула, операція була вдалою, лікарі почали нарешті збиратися додому. А за дверима реанімаційної на них уже з нетерпінням чекали мати з 9-річним хлопчиком. У нього виявили перитоніт (запалення очеревини) і була потрібна невідкладна операція в спеціалізованій дитячій лікарні. Тож матір попросила медиків доправити їх до шпиталю.

Надворі почало потроху розвиднюватися, снігопад не вщухав, дорогу замело, але лікарі все-таки вирушили. Напруження не спадало, адже в салоні хвора дитина, якій будь-якої миті може стати гірше. Та, відомо, по районних шляхах швидко не поїдеш, яма на ямі. Водій постійно маневрував, оминаючи чисельні вибоїни. Та однієї об’їхати не вдалося. «Рено» раптом підстрибнуло, а після приземлення несподівано заглох двигун. Водій намагався завести машину, та марно. Навколо ні душі, жодного автомобіля, лише вітер свище. До найближчого населеного пункту близько кілометра. Вирішили зв’язатися з черговими у Львові та просити допомоги, але в цьому місці не було мобільного покриття.

Тоді хірург Міхель пішов у «розвідку». Мав намір дійти до населеного пункту чи зустріти дорогою бодай якийсь транспорт, аби відбуксувати «швидку». Приблизно через півгодини ходьби заметеною дорогою нарешті з’явився довгоочікуваний мобільний  зв’язок.

Зі Львова по хвору дитину відправили іншу машину, але, поки вона приїхала, комфортне «Рено» вже стало незатишним: у салоні було холодно, хотілося їсти, або бодай випити горнятко гарячого чаю. Найбільше медики хвилювалися за хлопчика, та, на щастя, він не розумів, у якій складній ситуації вони опинилися, тож, вибравши зручну позу, в якій біль менше дошкуляв, маленький пацієнт пригорнувся до матері та дрімав.

На щастя, ці новорічні пригоди для всіх закінчилися добре. Прооперована пацієнтка швидко видужала й на Йордан її виписали додому. Хлопчика в перший день нового року вдало прооперували в обласній дитячій лікарні ОХМАТДИТ, а хірург Міхель і колега-ендоскопіст нарешті вдома з апетитом смакували новорічні страви, які не вдалося спробувати в новорічну ніч.

На фото: хірург Юрій Міхель