Меланхолійний Ларс

     364  

У Львові можна переглянути один із найкращих фільмів року, що минає, — «Меланхолію» Ларса фон Трієра

Кінопрокат картини скандального данця, одного із засновників «Догми 95» Ларса фон Трієра пройшов у Львові не надто розрек­ламованим, отож і не дуже поміченим. Проте фільм нарешті вийшов на DVD, з’явився на полицях львівських крамниць, отож кожен охочий має змогу подивитися і передивитися (а у випадку «Меланхолії» ця опція неабияк придасться) стрічку, яка цьогоріч зробила фурор у Каннах.
Загалом цьогорічний найбільший фестиваль став фестивалем найбільших імен і найбільших розчарувань: видатні режисери показали свої чи не найслабші роботи. Винятком (та ще й яким!) стала «Меланхолія» Ларса фон Трієра.
   
Знята з шаленим і не «догматичним» розмахом картина розповідає про двох сестер напередодні зіткнення Землі з планетою Меланхолією. Небесне тіло то віддаляється, і тоді здається, що лихо минуло, то наближається, змушуючи знову і знову панікувати. Кінець світу настає практично в одній окремо взятій родині, в одному будинку, проте через депресію героїні Кірстен Данст, паніку героїні Шарлотт Гензбур, удаваний спокій її чоловіка (Кіфер Сазерленд) відчуття тотального апокаліпсису не стає менш глобальним. Якось укотре Ларсу фон Трієру вдалося стати пророком. Звичайно, він не стверджує, що на Землю конче має налетіти якийсь космічний об’єкт, проте настрій зневіри, негативу, неспокою передає блискуче. 
 
Стрічка містить численні культурологічні асоціації, її візуальний ряд вибудовано бездоганно, і наразі Ларс фон Трієр був єдиним, хто мав би отримати в Каннах «Золоту пальмову гілку». Фільму такого рівня і за художнім вирішенням, і за глобальністю мислення в конкурсі більше не було. 
 
Хоча Трієр і відійшов від провокативної естетики «Догми 95», провокатором від цього бути не перестав. Режисер, щоб, як зізнався згодом, «розбурхати публіку», висловив свої симпатії до Гітлера. Спочатку Ларса проігнорували «зірки» та преса, потім і фестиваль оголосив Трієра персоною нон-ґрата. 
 
Скандал, який вибухнув, став одним із найбільших за всю історію Канн. Проте журі вирішило не карати невинуватих і нагородило призом за найкращу жіночу роль Кірстен Данст, чия робота направду була найкращою: досконалою, зрілою та найвагомішою у фільмографії актриси. Тож спостерігати за тим, як до Землі наближається Меланхолія, — заняття не марне. Фільм вартує того, щоб його дивитися, передивлятися, міркувати. І того, щоби про нього читати.