Пане міністре, не мовчіть

     548  

В одному з останніх інтерв’ю Сергій Рахманін сказав: «Немає такої п’ятниці, коли б я не проклинав життя за те, що став журналістом. І немає такого понеділка, коли б не дякував Господу, що таки ним став»

І, попри зваженість відомого пуб­ліциста, маю сміливість припустити, що для більшості медійників України існує сім отих «п’ятниць» на тиждень. І річ не в тім, що професія дуже погана, а радше в тому, що надто часто доводиться розчаровуватися.

Минулого тижня з нагоди відкриття біосферного резервату «Розточчя» до Львова приїжджав міністр екології та природних ресурсів. Така аудієнція — шанс поставити «головному охоронцеві природи в країні» низку запитань «на живо», побачити його реакцію та компетентність. За допомогою жодного офіційного сайту не розгледиш суті чиновника, хіба що довідаєшся про роботу офіційної прес-служби. Здавалося б, Міністерство природи має бути одним із найгуманніших, де турбуються про все живе та напам’ять цитують Червону книгу. Там повинні працювати люди, які дійсно переймаються глобальним потеплінням і Кіотським протоколом. А міністр — це обличчя відомства, йому має найбільше боліти за кожне зрубане дерево, висохлу річку та вбиту тварину. Бо інакше для чого весь цей театр? Навіщо потрібні структури, які насправді не переймаються тим, чим займаються щодня?

Так-от. Міністр приїхав. Звісно, так просто до нього не підійти, тому я попередньо домовилася з прес-службою про кілька сокровенних хвилин, аби поставити запитання про довкілля України. Знову ж таки, це обов’язок міністра — спілкуватися з журналістами, це і моє право — бо хто може краще за нього знати про стан навколишнього середовища країни? Прес-служба обіцяла все зробити. Мені залишилося тільки чекати…

І, мабуть, усі акули журналістики знають, що інтерв’ю не буде. Міністри не мають часу. Але я не знаю. Вирішила чекати до кінця імпрези. Міністр запізнився на годину, всіх привітав і — перший дзвоник — сказав російською: «Президент сказал сделать — мы сделали!» І список запитань до нього раптом попов­нився: до чого тут глава держави, до чого тут ви? Частина міжнародного біосферного резервату «Розточчя», що на Львівщині, офіційно (від ЮНЕСКО) потрапила до Світової мережі біосферних заповідників далебі не через свиту гаранта. Представники заповідника та національного парку впродовж семи років писали листи й обґрунтування про включення території до біосферного резервату. Майже десятиліття рутинної паперової роботи зібгали до резюме: «сказал — сделал». Опісля урядовець перейшов до хвилини на запитання до преси та віртуозно зник в авто разом із прес-службою, представники якої тепер ніяково розводять руками.

Коли розповіла цю історію багатьом друзям, то розуміла: це — стиль поведінки високих чиновників. А ось цікаво, чи розуміє міністр, що тактика «блискавки», коли він за день номінально присутній на кількох заходах, але не встигає на жодному докладно щось розповісти, насправді не має жодного сенсу. Суть людини, а в цьому випадку й урядовця, значно краще видно в розмові. Тому, пане міністре, будь ласка, не мовчіть.