Без кордонів

     391  

Коли донецькі та луганські художники збиралися на пленер до Львова, то найменше хвилювалися через те, що цей пленер — 13-й

До слова, це вперше на всеукраїнський пленер «Золота підкова» (який
зініціював і дотепер регулярно проводить залюблений у мистецтво підприємець і
меценат Ростислав Васьо) приїхав такий великий творчий десант із цих міст. І
вже не вперше в ньому беруть участь не лише львівські митці, а й із
Івано-Франківська, Києва та Харкова.

Знову позитивно шокований — архітектурою міста, вашими замками, людьми. На Сході  традиції пленеризму не такі сильні, як тут і в Криму

Відтак практично три
тижні художники пліч-о-пліч малювали Львів, замки в Олеську, Золочеві,
Підгірцях, Свіржі, Луцьку, Почаївську лавру, виокремлювали в краєвидах те, що
їм самим лягало на душу. Свого часу поклавши за мету живописне змальовування
історичних ландшафтів Галичини, Ростислав Васьо від початків вирішив продумувати
кожне дійство так, щоб учасники пленеру мали змогу змальовувати пам’ятки, розташовані
на відстані 400 кілометрів одна від одної. І так буває, що за один пленер митці
долають понад 2000 кілометрів.

«Мене вражає навіть не
це, — ділився думками з «Газетою» донеччанин Володимир Радковський, — а та
атмосфера, яка тут панує, — відкрита, щира, особлива, без матюків і амбіцій. Я
був колись у Львові на практиці місяць — іще 1979 року. І тепер — удруге. І
знову позитивно шокований — архітектурою міста, вашими замками, людьми. На Сході
традиції пленеризму не такі сильні, як тут і в Криму: є Міжнародний рєпінський
пленер у Чугуєво на Харківщині, щось намагаються робити в столиці, може, ще
десь. Але на загал — тиша. А такі пленери вкрай потрібні, бо кожен із нас
отримує змогу побачити себе в контексті інших, чогось навчається, подекуди щось
переймає, інтерпретуючи по-своєму. Тобто кожна така зустріч взаємозбагачує та
на практиці розширює горизонти».

«Пленерний рух у Європі
затих уже давно, — розповідав попереднього разу постійний учасник «Золотої підкови»
Ігор Гапон. — Та й сам живопис у європейському зарубіжжі, на жаль, утрачає
самоцінність, перетворюючись на щось другорядне, такий собі придаток до
дизайну. А в нас, на щастя, завдяки таким заходам явище пленеру продовжує жити
й інтригувати не лише вітчизняних, а й зарубіжних митців. Адже кожен хоче
спробувати власні сили. У чому особливість? Ми впродовж тижня чи двох живемо в
одному будинку, багато спілкуємося, разом малюємо ті самі об’єкти, потім разом
виставляємося. І відразу бачимо, в чому кожен із нас особливий, хто де
сильніший, а хто слабший, свої недоліки і свої набутки. Це, може, трохи
страшно, та й подекуди дуже непросто (скажімо, взимку нам довелося малювати за
температури -25оС, слава Богу, не було вітру), але дуже потрібно, щоб
удосконалюватися, не застигати».

Фахівці стверджують: ті
погляди на мистецтво, які існували у ХХ столітті, нині вже неактуальні. Тобто й
суспільство як таке, і самі художники як окремі особистості почали прагнути не
стільки голих експериментів із формою, скільки своєрідного повернення до
реалізму (від якого донедавна категорично відмежовувалися). Однак повернення не
буквального, а з використанням здобутків усіх часів і народів. А це дає
підстави мистецтвознавцям говорити не просто про пленеризм, а про новий
пленеризм, коли на перший план виходить не об’єкт змальовування, а душа творця,
його самовияв — те нове, що, радше за все, і розвиватиме мистецтво.

Не заглиблюватимемося в
причини, чому так складається. Хоча не виключено, що через скажений темп
буднів, а також через те, що часто-густо творчі експерименти, попри завуальовування
їх хитромудрими вербальними характеристиками, не мали у своїй основі ні мети,
ні ідеї… Так чи інакше, але пейзажі, що їх талановиті художники завжди
збагачують власним внутрішнім станом, уже не викликають серед відвідувачів
виставок тієї поблажливої зверхності, як це було, для прикладу, ще років зо п’ять
тому. А тому й ініціативи пленерів спричинюють такий розголос і глибоку повагу.

До слова, експозицію з творчих
результатів 13-ї «Золотої підкови» покажуть на старий Новий рік в Українському домі
в Києві. Нині вирішують питання про те, щоб представити цю виставку також у
Харкові та Донецьку.