Коли історія жива

     541  

Одразу дві ювілейні дати об’єднали громаду Лисиничів і гостей навколо урочистостей і святкувань. Село поблизу Львова святкує 600-річчя з часу першої письмової згадки 1411 року та 100-річчя першого в Україні громадського пам’ятника Тарасові Шевченку.

Село під Чортовою скелею

Село виросло під скелею з похмурою назвою Чортова на стратегічно важливому Глинянському Тракті, який провадив до Львова зі східного боку. Цікаво, що дослідник історії Галицько-Волинського князівства Ісидор Шараневич іще у ХІХ ст. припустив: саме тут, біля Чортової (а, можливо, Чотової, себто сторожової) скелі й розташовувався первісний Львів. До речі, сучасні дослідники Інституту українознавства відшукали на території Чортової скелі залишки матеріальної культури часів короля Данила. Тож цю гіпотезу нині розглядають як цілком імовірну.  

Фоторепортаж Богдани Палинської

Найдавніший пам’ятник Кобзареві

Лисиничі завжди були національно свідомим селом, свого часу воно прославилося тим, що саме тут було споруджено один із перших в Україні громадських пам’ятників Тарасові Шевченку. Встановлення монумента, що його ініціювало місцеве товариство «Просвіта», було приурочено до 50-річчя з часу смерті геніального поета. Кошти збирали всім селом й урочисто відкрили — з численними делегаціями з усієї округи, полум’яними промовами і концертними виступами — 17 вересня 1911 року. На жаль, первісний вигляд пам’ятника — увінчана хрестом кам’я­наипіраміда, що символізувала могилу Т. Шевченка на Чернечій горі, з умонтованим порцеляновим портретом Кобзаря та пам’ятним написом «Тарасови Шевченкови в пам’ять 50-літніх роковин смерти сей пам’ятник поставила читальня «Просвіти» в Лисиничах Р.Б.1911» — зберігся лише на старовинних фотографіях. Прик­ро, та 1914 року цей монумент зруйнували. Громада села спромоглася відновити його на соті роковини смерті Кобзаря 1961-го — тоді замість хреста було встановлено бронзове погруддя поета.

А в оркестрі — діди і внуки

Відкриття пам’ятника в Лисиничах було настільки знаменною подією, що паралельно зі збором пожертв на його спорудження місцеві ентузіасти взялися організовувати в селі духовий оркестр. Колектив був успішним, свого часу отримав благословення на супровід Літургії від митрополита Андрея Шептицького, згодом грав на його похоронах. Один із перших керівників ансамблю — Михайло Гайворонський, талановитий композитор, автор знаменитих стрілецьких пісень.

Нині оркестром, якому торік виповнилося 100, керує 70-річний Богдан Вендиш. Його дід Данило був одним із засновників колективу і грав у першому складі. Ансамбль плекав цілі музичні династії. А серед інструментів, що їх придбали ще сто років тому на кошти заможних лисиничан, досі збереглися дві труби — тенор і бас. На них нині грають онуки перших сільських музик. В оркестрі виступають і досвідчені музиканти, і зовсім юні сопілкарі, яким ледь виповнилося по вісім років. Звичайно, жодна подія в Лисиничах не минає без виступу колективу з уже понад столітньою історією.

Самовидець

У недільних урочистостях узяла участь і найстарша мешканка села Марія Драган, якій 15 березня виповнилося 103 роки. Сто років тому тоді трирічна Марійка разом із мамою була свідком велелюдного відкриття пам’ятника Кобзареві в Лисиничах, а її родина щедро віддала під спорудження монумента частину своєї землі. Жінка, яка пам’ятає зустрічі зі Степаном Бандерою й іншими провідниками повстанського духу, досі залишається активною патріоткою. У своєму виступі перед громадою старенька не прокоментувала теперішню ситуацію в державі та закликала не бути байдужими.

Біля відреставрованого пам’ятника в центрі села священики місцевих церков відслужили поминальну панахиду за рабом Божим Тарасом. За словами сільського голови Тараса Кіндрата, на святкування запрошували керівників області, натомість відгукнулися депутати обласної ради: Богдан Дубневич, Ярослав Мудрий, Оксана Юринець. А святковий концерт, що перейшов у народні гуляння та частування запашним кулешем зі спільного казана, затягнувся до глибокої ночі.